News - Томас де Ваал: Трагічний фінал у Карабасі

Нова катастрофа може назрівати в Нагірному Карабасі, високогірному анклаві в межах Азербайджану, переважно населеному вірменами. Про це пише Томас де Ваал, старший науковий співробітник Carnegie Europe, який спеціалізується на Східній Європі та Кавказькому регіоні, у своїй статті «Трагічний фінал у Карабасі». «Ймовірно, доля Карабаху була вирішена в квітні, коли Азербайджан встановив блокпост на Лачинському коридорі. Ця фактична блокада поглибилася влітку, і ситуація стала відчайдушною для десятків тисяч людей, що залишилися в Карабасі (за оцінками, від 50 000 до 120 000), у яких почали закінчуватися продукти харчування та ліки. Тут йде геополітична гра. У 2020 році в Карабасі було створено невеликі російські миротворчі сили. Москва, яка завжди коливалася між обома сторонами та маніпулювала ними, представляла себе захисником Карабаху. Президент Володимир Путін публічно заявив їм, що його миротворці гарантуватимуть безпечне повернення з Вірменії та подальше проживання на батьківщині. Але російські солдати стояли осторонь, коли на початку цього року на Лачинській дорозі було встановлено блокпост, що порушило довіру до миротворчих сил», – написав він. На його думку, контекст полягає в тому, що після вторгнення Росії в Україну уряд Вірменії почав розвертатися на Захід, а Азербайджан, з яким Росія має сухопутний кордон і авторитарну модель правління, виглядав більш цінним партнером. «Протягом літа ЄС і Сполучені Штати сподівалися, що було досягнуто угоди про відновлення дороги Лачин, а також дороги через азербайджанське місто Агдам для поповнення Карабаху. Високопоставлені особи, зокрема держсекретар США Ентоні Блінкен і президент Європейської ради Шарль Мішель, надіслали повідомлення Алієву про те, що застосування сили є неприйнятним. 18 вересня, як знак надії, два невеликі гуманітарні конвої досягли Карабаху обома дорогами після тривалої паузи. Військовий наступ 19 вересня застав західних офіційних осіб зненацька, що стало більш зрозумілим, коли прокотилася новина про те, що російські миротворці просто залишилися і дозволили штурму. Враження про те, що між Москвою та Баку була стороння угода, посилилося, коли російські офіційні особи звинуватили у бойових діях Пашиняна та його прозахідні тенденції, а не Азербайджан», – написав аналітик. Він додав, що в темнішому європейському порядку останнього десятиліття, де нормативні цінності та багатостороння структура були девальвовані, Азербайджан менше піклується про заяви засудження з боку західних урядів. «Ключовою річчю є майже напевно підтримка двох регіональних держав і сусідів: повна підтримка Туреччини та навмисне відхилення від Росії, яка виглядає більше стурбована збереженням своєї військової бази в Азербайджані та приниженням уряду в Єревані, ніж забезпеченням права місцевих карабахських вірмен. Єдиною міжнародною організацією в Карабасі є Міжнародний Комітет Червоного Хреста. Західні офіційні особи закликали до міжнародної гуманітарної та моніторингової присутності на місцях, подібно до місій, розгорнутих під час балканських війн 1990-х років, але Азербайджан і Росія, яка прагне виправдати свої миротворчі сили, спробують це заблокувати. За винятком несподіваної міжнародної ініціативи, головне питання зараз може полягати в тому, чи відбудеться масовий вихід карабахців до Вірменії впорядкованим шляхом чи з кровопролиттям і затриманнями чоловіків-резидентів. Існують скромні ознаки того, що азербайджанці дозволять перше, але ситуація на місці безладна та нестабільна — як і можна було очікувати, коли учасники конфлікту, що триває три десятиліття, знову зіткнуться один з одним, віч-на-віч. Наслідки третьої карабаської війни будуть тривалими і важкими», – написав де Ваал.