Позицію Ірану щодо Сюніка як частини територіальної цілісності Вірменії підтверджує іранське інформаційне агентство IRNA. Згідно з їхнім аналізом, рішення Азербайджану розпочати операцію з повернення Нагірного Карабаху було дещо очікуваним, враховуючи останні події в регіоні. За даними інформаційного агентства, після 44-денної війни та підписання угоди про припинення вогню між Азербайджаном і Вірменією в Москві в 2020 році Баку в координації з Туреччиною прагнув відкрити Зангезурський пропуск через Сюнікський район Вірменії для доступу до Нахічевані. Однак через регіональну напруженість і тверду позицію Ірану проти зміни міжнародних кордонів від цього плану відмовилися на користь зосередження зусиль на звільненні Карабаху. Напруженість між Вірменією та Росією, а також спільні військові навчання Вірменії та Сполучених Штатів, які викликали невдоволення Росії, дали Азербайджану можливість посилити тиск для звільнення Нагірного Карабаху. Суттєвою помилкою Вірменії було не лише оголошення стратегічною помилкою залежності від Росії, а й публічне приєднання до Заходу. Таке позиціонування в поєднанні з невдоволенням Росії та підтримкою Заходу сприяло ослабленню інтересу Росії до Вірменії. Гюнтер Фелінгер, голова Європейського комітету НАТО з розширення, припустив, що потенційний вступ Вірменії до альянсу відображає бажання Америки та Європи ізолювати Росію на Кавказі та потенційно відтворити для Москви ситуацію, подібну до України, використовуючи Вірменію як важіль. Нещодавно, під час свого виступу на Східному економічному форумі у Владивостоці, російський президент Путін, здавалося, був байдужим до вирішення карабаської проблеми, натякаючи на те, що вірменське керівництво фактично визнало суверенітет Азербайджану над Карабахом. Заява Путіна була сприйнята як зелене світло для Азербайджану для досягнення своїх цілей у Карабасі. Проведення виборів у Нагірному Карабасі було сприйнято як чергова провокація, яка згодом відкрила двері для азербайджанської ініціативи. Важливо відзначити, що Нагірний Карабах міжнародно визнано частиною Азербайджанської Республіки, що робить ці вибори неприйнятними для міжнародної спільноти. Декілька регіональних держав, включаючи Іран, Росію, Туреччину і навіть Європейський Союз, висловилися проти цих виборів, і цілком імовірно, що вони відбулися без згоди влади Вірменії. Очевидно, що Азербайджанська Республіка вирішила атакувати Нагірний Карабах самостійно, без консультацій з Туреччиною. Анкара раніше розглядала спробу відкрити коридор через Сюнік як рішучий крок до звільнення Карабаху. Заохочення Азербайджану захопити Сюнік було частиною стратегії Туреччини отримати доступ до Каспійського моря через цей шлях. Іншим значущим аспектом є намагання Азербайджану створити транспортний шлях через територію Ірану до Нахічевані, зокрема шляхом будівництва залізниці. Невідомо, чи Анкара повністю схвалює такий розвиток подій. Крім того, нещодавня заява Єревана про те, що його примирення з Туреччиною не залежатиме від переговорів з Азербайджаном, підкреслює його намір використати розбіжності між Баку та Анкарою. Позиція Ірану в нагірно-карабахському конфлікті постійно зводилася до збереження територіальної цілісності як Азербайджану, так і Вірменії, дотримання міжнародних кордонів і захисту прав вірмен. На основі цих принципів Іран визнає Сюнік частиною територіальної цілісності Вірменії, а Нагірний Карабах частиною територіальної цілісності Азербайджану. У цей ключовий момент Іран має потенціал відігравати активну та ефективну роль, дотримуючись своїх принципів, сприяти припиненню вогню між сусідніми країнами та сприяти мирному поверненню Карабаху Азербайджану, одночасно забезпечуючи безпеку вірменської меншини.