Я не знайомий із заявою російського МЗС і не збираюся давати будь-які коментарі від імені нашого МЗС. Про це заявив спікер Національних зборів (НС) Вірменії Ален Симонян журналістам у понеділок у НС, посилаючись на те, що МЗС Росії направило Вірменії ноту протесту після візиту вірменська делегація до Бучі, Україна, вважаючи це «недружнім кроком». «Що стосується «недружніх дій», то нехай дивляться на власні дії після 2020 року. Вірменія завжди поводилася як лояльний партнер. З дитячою наївністю до останнього вірила і сподівалася, що Росія не залишить Вірменію в спокої, не обдурив би Вірменію і вірменський народ, обманули нас. Я з легким подивом і заздрістю спостерігав, як тисячі ракет пішли в бік Ізраїлю, як флот підійшов до кордонів Ізраїлю і почав розстрілювати ракети, що падали на Ізраїль. Літаки вилетіли з Кіпру і почали допомагати Ізраїлю як союзнику. Я не знаю за 44 дні [війни в Нагірному Карабасі в 2020 році], не кажучи вже про те, чи варто було допустити цю війну, чи Росія в 2020 році була настільки слабкою, що дозволила їй увійти і вбивати наших дітей. Невже в Каспійському морі не було жодного корабля [російського флоту], щоб підійти трохи ближче до Азербайджану? Був чи не був? Не кажучи вже про те, що всю війну ми, як наївні діти, сподівалися, що можна якось зупинити щось, перепробували всі можливі варіанти. І навіть дуже довго після війни, всупереч тому, що було оголошено, що це територія Азербайджану, ми продовжували робити все, щоб зупинити цей процес. І Росія не залишила Вірменії іншого вибору, як спробувати захистити себе самостійно. Тепер подавати цю спробу захисту як недоброзичливість несправедливо. Значить, треба було йти, викорінюватись? Такий був план», – сказав Ален Симонян. На питання про те, що буде після зазначеної ноти протесту російського МЗС, спікер вірменського парламенту відповів: «Не знаю». На запитання, чому Росія залишила Вірменію в спокої, Симонян відповів: «Тому що йшла підготовка до війни в Україні. І після збиття [російського військового] літака в Сирії була укладена велика угода з Туреччиною, кінцева мета якої Або це була ціна, яку вірмени вибрали незалежними, суверенними [і за це вірмени повинні бути покарані не було вибору, щоб президент тут подзвонив і сказав: «Ну, мене обирають», вони б його привітали, і він став би тут законним президентом (…). Була і домовленість, і покарання. Мета полягала в тому, щоб вразити двох зайців одним пострілом. Тобто укласти угоду, отримати той хаб, яким зараз є Азербайджан і Туреччина, тоді як ціною у Вірменії було те, що у Вірменії зміниться уряд і прийде проросійський уряд і скаже: попередні — які б мали були ми в той час — винні, «сьогодні Вірменія повинна бути членом російсько-білоруського союзу, тому що ми не можемо бути в безпеці без росіян.» Без росіян ми не можемо існувати. Наша провина в тому, що ми кажемо, що ні, ми держава і маємо бути суверенними».